Оголошується інтернет-конкурс "Олександра Селюченко: одкровення у творчості!!!"
6 травня 2016 року виповнюється 95 років
від дня народження славетної української гончарки, заслуженого майстра народної
творчості України, іграшкарки, малювальниці Олександри Селюченко.
Тематика конкурсного твору може
відображати осмислення життєвого шляху О.Селюченко, знайомство з її творчою
спадщиною; спогади, враження від відвідування Меморіального музею-садиби опішненської
гончарки; роздуми про долю мисткині, її місце в гончарській історії; авторські
літературні фантазії за творчістю славетної Гончарівни
Олекса́ндра Фе́дорівна Селюче́нко (* 6
травня 1921, Опішня — † 23 червня 1987, Опішня) — українська керамістка,
народна майстриня, Заслужений майстер народної творчості України, член
Національної спілки художників України.
Народилась у родині опішнянських гончарів,
тому з дитинства залучалася до роботи з глиною. Закінчила семирічну
загальноосвітню школу та дворічну керамічну школу при заводі. На деякий час
виїздила з Опішні, а по поверненні влаштувалась на завод «Художній керамік»
ліпницею, де працювала до виходу на пенсію. Все життя прожила незаміжньою.
Олександра Селюченко була неперевершеним
майстром глиняної іграшки.
Спадщина майстрині налічує понад 1000 творів
кераміки, а також 300 аркушів замальовок орнаменту. Активно почала працювати з
1949 року після Всеукраїнської виставки дитячої іграшки в Києві, де її вироби
зайняли призове місце. Серед її доробку велика кількість анімалістичних
фігурок: баранці, пташки, козлики та багато інших тварин[1]. Деякі її роботи:
«Квочка», «Баранець», «Вакула та чорти» — усі 1969 р., багатофігурні композиції
«Баба Параска і баба Палажка», «Лисиця і Півень», «Леви» — 1967—1969 рр. та ін.
Мисткиня брала сюжети з життя — залицяння, сватання, весілля, весільні свати,
дівчата у віночках, колядники, матері-берегині. Всі вони наділені веселим
характером, одягнені в яскраві традиційні костюми. Дуже переймалась за подальшу
долю своїх виробів:
«…Як їх довезуть? Розхвилювалася, наче
дітей вирядила. Тиск піднявся, голова болить. Рідні ви мої, поїхали з дому
навіки, у люди поїхали. Яка доля їх там спіткає? Поїхали бики, і весілля
поїхало, а ті три мандрівники пішли пішки. Гляну де вони стояли, а там пустота»
У будинку Олександри Селюченко в Опішні
по вул. Губаря, 29 був створений Меморіальний музей-садиба, де й досі
зберігаються глиняні іграшки, інструменти, речі повсякденного вжитку, які
оточували майстриню за життя. Інститут керамології, який є відділенням
Інституту народознавства НАН України, займається вивченням спадщини народної майстрині.
Меморіальний музей-садиба славетної гончарки Олександри Селюченко почав функціонувати в 1988 році на правах відділу Музею гончарства в Опішному.
Після смерті народного майстра в недоторканому вигляді був збережені подвір'я, надвірні споруди, інтер'єр житла, предмети побуту та творчі роботи. У фондах музею зберігаються 1095 глиняних творів Олександри Селюченко.
Гончарна бібліотека прийняла на зберігання особисту
бібліотечку: книги, журнали, каталоги, буклети, листи, щоденники, спогади та
фотографії. Кожні п'ять років, в день народження Олександри Селюченко,
відбуваються Селюченківські читання (1991, 1996, 2001, 2006). Участь у них
беруть керамологи, музеології, народні майстри-гончарі, художники-керамісти,
представники творчих спілок.
Наталка-Полтавка
Персонажі драми Лесі Українки
Мавка
Козаки
Творчість
Олександри Селюченко — взірець самовідданої любові до предковічного ремесла,
натхнення творчим процесом, усвідомлення свого місця в національній
етнокультурні, сповідування батьківських заповітів. Її творчий доробок належить
не тільки Полтавщині, Україні, але й усьому світові, бо справжнє мистецтво —
навіки, воно не знає кордонів і перешкод.
